Облігації — це свідоцтва про внесення їхніми власниками коштів і зобов'язання відраховувати їм номінальну вартість цих цінних паперів у визначений термін з виплатою фіксованого відсотка.
Залежно від категорії емітента облігації поділяються на державні (зобов'язання органів державної влади) й недержавні (зобов'язання підприємств, організацій, банків), що дуже відрізняються за оцінкою інвестиційних факторів.
Найнадійнішими і найбезпечнішими на фондовому ринку вважають державні боргові зобов'язання, позаяк їхнє погашення гарантує держава-емітент. Тому банки, вкладаючи кошти в державні облігації, вирішують такі завдання:
• підтримують високу дохідність власного інвестиційного портфеля;
• спекулюють цінними паперами, тобто купують їх, а потім (по змозі швидко) перепродують з метою одержання доходу за рахунок різниці в ціні;
• формують ринок цінних паперів за допомогою "котирування" певних цінних паперів;
• підтримують ліквідність банку на достатньому рівні.
Нині на фондовому ринку України в обігу перебувають облігації державної внутрішньої позики (ОДВП), емітовані Міністерством фінансів за дорученням уряду. Комерційні банки, виступаючи на ринку ОДВП як інвестори, можуть брати участь у їхньому первинному розміщенні через аукціони, що їх проводить НБУ. У такому разі комерційні банки, які бажають придбати ОДВП, подають у визначений термін відповідні заявки:
• конкурентні (в яких зазначають ціну купівлі й реальну кількість облігацій, що їх хоче придбати банк);
• неконкурентні (в яких зазначають лише кількість облігацій). Конкурентні заявки задовольняються тільки за зазначеною в них
ціною, а неконкурентні — за середньозваженою ціною, встановленою за конкурентними заявками, ціни в яких вказано вищі від ціни відсічення.
До участі в первинному розміщенні ОДВП допускаються лише комерційні банки, підключені до комп'ютерної системи "Ліга".
На вторинному ринку комерційні банки можуть купувати ОДВП у інших власників.
Облігації, емітовані підприємствами, організаціями чи банками, вважаються більш ризиковими, з нижчим рівнем безпеки порівняно з ОДВП, але вищим рівнем дохідності.
Тому коли банк зацікавлений у максимізації дохідності, він певною мірою поступається безпекою. Однак це не означає, що чим менш надійні цінні папери, тим вони дохідніші, оскільки дохідність залежить також від інших факторів.
На інвестиційні операції банків з корпоративними облігаціями поширюється обмеження щодо обсягу таких вкладень у розмірі 50% загального банківського капіталу.
Інвестиційним операціям, як і кредитним, властиві різні фінансові ризики, серед яких головними вважають:
• кредитний;
• зміни курсу;
• ліквідності;
• дострокового відкликання.
Кредитний ризик — це ризик несплати основного боргу й доходу за цінним папером у визначений термін. Для інвестора кредитний ризик тісно пов'язаний з фінансовим станом емітента, з його можливістю відповідати за своїми фінансовими зобов'язаннями.
Ризик зміни курсу — це ризик втрати частини вартості цінного паперу й доходу за ним. Цей ризик тісно пов'язаний з оберненою залежністю між нормою позичкового відсотка й курсом твердовідсот-кових цінних паперів.
Із зростанням відсоткових (кредитних) ставок за кредитами курсова вартість цінних паперів падає, і навпаки. Тому банк, що купив цінний папір в умовах падіння попиту на кредит (а отже, за його високої курсової вартості), змушений продавати його за ціною нижчою за ціну придбання. Саме через від'ємну курсову різницю він втрачає частину доходу.
Ризик ліквідності — це ризик зазнати втрат через неможливість конвертувати цінні папери, що перебувають в інвестиційному портфелі банку, в реальні кошти. Для власника цінних паперів ризик ліквідності тісно пов'язаний з котируванням цих цінних паперів і фінансовими можливостями потенційних інвесторів (у разі операцій на вторинному ринку) та емітентів (у разі погашення фінансових зобов'язань).
Ризик дострокового відкликання — це ризик втрати частини доходу через дострокову сплату емітентом своїх зобов'язань. Цей ризик властивий тільки вкладенням у цінні папери з обумовленою можливістю їхнього дострокового відкликання емітентом. Він тісно пов'язаний з фінансовими можливостями емітента й періодом часу від дострокового відкликання до обумовленого терміну погашення фінансових зобов'язань.
З метою зменшення фінансових ризиків і збільшення дохідності інвестиційних операцій комерційні банки диверсифікують свій інвестиційний портфель, водночас поповнюючи його різноманітними цінними паперами, що відповідають інвестиційним цілям.
Залежно від категорії емітента облігації поділяються на державні (зобов'язання органів державної влади) й недержавні (зобов'язання підприємств, організацій, банків), що дуже відрізняються за оцінкою інвестиційних факторів.
Найнадійнішими і найбезпечнішими на фондовому ринку вважають державні боргові зобов'язання, позаяк їхнє погашення гарантує держава-емітент. Тому банки, вкладаючи кошти в державні облігації, вирішують такі завдання:
• підтримують високу дохідність власного інвестиційного портфеля;
• спекулюють цінними паперами, тобто купують їх, а потім (по змозі швидко) перепродують з метою одержання доходу за рахунок різниці в ціні;
• формують ринок цінних паперів за допомогою "котирування" певних цінних паперів;
• підтримують ліквідність банку на достатньому рівні.
Нині на фондовому ринку України в обігу перебувають облігації державної внутрішньої позики (ОДВП), емітовані Міністерством фінансів за дорученням уряду. Комерційні банки, виступаючи на ринку ОДВП як інвестори, можуть брати участь у їхньому первинному розміщенні через аукціони, що їх проводить НБУ. У такому разі комерційні банки, які бажають придбати ОДВП, подають у визначений термін відповідні заявки:
• конкурентні (в яких зазначають ціну купівлі й реальну кількість облігацій, що їх хоче придбати банк);
• неконкурентні (в яких зазначають лише кількість облігацій). Конкурентні заявки задовольняються тільки за зазначеною в них
ціною, а неконкурентні — за середньозваженою ціною, встановленою за конкурентними заявками, ціни в яких вказано вищі від ціни відсічення.
До участі в первинному розміщенні ОДВП допускаються лише комерційні банки, підключені до комп'ютерної системи "Ліга".
На вторинному ринку комерційні банки можуть купувати ОДВП у інших власників.
Облігації, емітовані підприємствами, організаціями чи банками, вважаються більш ризиковими, з нижчим рівнем безпеки порівняно з ОДВП, але вищим рівнем дохідності.
Тому коли банк зацікавлений у максимізації дохідності, він певною мірою поступається безпекою. Однак це не означає, що чим менш надійні цінні папери, тим вони дохідніші, оскільки дохідність залежить також від інших факторів.
На інвестиційні операції банків з корпоративними облігаціями поширюється обмеження щодо обсягу таких вкладень у розмірі 50% загального банківського капіталу.
Інвестиційним операціям, як і кредитним, властиві різні фінансові ризики, серед яких головними вважають:
• кредитний;
• зміни курсу;
• ліквідності;
• дострокового відкликання.
Кредитний ризик — це ризик несплати основного боргу й доходу за цінним папером у визначений термін. Для інвестора кредитний ризик тісно пов'язаний з фінансовим станом емітента, з його можливістю відповідати за своїми фінансовими зобов'язаннями.
Ризик зміни курсу — це ризик втрати частини вартості цінного паперу й доходу за ним. Цей ризик тісно пов'язаний з оберненою залежністю між нормою позичкового відсотка й курсом твердовідсот-кових цінних паперів.
Із зростанням відсоткових (кредитних) ставок за кредитами курсова вартість цінних паперів падає, і навпаки. Тому банк, що купив цінний папір в умовах падіння попиту на кредит (а отже, за його високої курсової вартості), змушений продавати його за ціною нижчою за ціну придбання. Саме через від'ємну курсову різницю він втрачає частину доходу.
Ризик ліквідності — це ризик зазнати втрат через неможливість конвертувати цінні папери, що перебувають в інвестиційному портфелі банку, в реальні кошти. Для власника цінних паперів ризик ліквідності тісно пов'язаний з котируванням цих цінних паперів і фінансовими можливостями потенційних інвесторів (у разі операцій на вторинному ринку) та емітентів (у разі погашення фінансових зобов'язань).
Ризик дострокового відкликання — це ризик втрати частини доходу через дострокову сплату емітентом своїх зобов'язань. Цей ризик властивий тільки вкладенням у цінні папери з обумовленою можливістю їхнього дострокового відкликання емітентом. Він тісно пов'язаний з фінансовими можливостями емітента й періодом часу від дострокового відкликання до обумовленого терміну погашення фінансових зобов'язань.
З метою зменшення фінансових ризиків і збільшення дохідності інвестиційних операцій комерційні банки диверсифікують свій інвестиційний портфель, водночас поповнюючи його різноманітними цінними паперами, що відповідають інвестиційним цілям.
